ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО УКРАЇНИ

"Українська Феміда стала небезпечною… Як захищатися від неї?" Олександр Костенко




У зв’язку із нинішньою кризою соціальної культури громадян в Україні надзвичайного поширення в усіх сферах суспільного життя набуло свавілля.


Це виявляється зокрема у тому феномені, що кожна людина сьогодні в Україні не має іншого способу вирішення своїх проблем як з допомогою свавілля, спрямованого проти іншої людини, і тому кожна людина стає одночасно потерпілою від свавілля з боку інших людей за принципом «ти чиниш свавілля щодо мене, а я – щодо тебе». За цього феномену кожен має потребу захищатися від всезагального свавілля, від якого він потерпає кожен день. При нормальному стані суспільства засобом захисту від свавілля у відносинах між людьми є суд. Але в умовах ураження суспільного життя людей свавіллям суд з інструмента для протидії свавіллю неодмінно перетворюється на інструмент вчинення свавілля. Це – соціальна закономірність. Таким чином, за даних умов віра у судову протидію свавіллю є ілюзією, бо суд сам стає інструментом свавілля.


Що ж тепер маємо робити, аби вивести суспільство із стану ураженості свавіллям, а суду повернути його природну функцію – бути інструментом протидії свавіллю? Як можна наблизити настання «Ери Правосуддя» в Україні? Згідно із так званою «культурно-примусовою» доктриною забезпечення соціального порядку вийти із кризи, зумовленої тотальним свавіллям можна шляхом культивування соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури серед громадян у поєднанні із застосуванням передбаченого законодавством примусу до тих з них, які, не піддаючись цьому культивуванню, все ж чинять свавілля. Причому слід мати на увазі, що перший елемент у цій доктрині є радикальним засобом протидії свавіллю, а другий – паліативним. Вони лише поєднуючись як дві «губи» у лещатах можуть ефективно протидіяти свавіллю у суспільному житті.


Виходячи з цієї доктрини, і слід вирішувати, зокрема, проблему виведення з кризи вітчизняної кримінальної юстиції, яка, використовуючись як інструмент для свавілля, стало небезпечною.


Однією із фундаментальних проблем, яка має бути вирішена в зв’язку з цим, є проблема прав людини у сфері судочинства. Їх можна було б назвати «судові права людини», так само як називаються політичні права людини, економічні права людини, культурні права людини і т.п. На жаль, «судовим правам людини» приділяється менше уваги, ніж іншим. А це приводить до того, що усі інші права людини не мають належного судового захисту.


Природа сучасної кримінальної юстиції у світі така, що обвинувачення особи, що вчинила злочин покладається на державу (крім деяких випадків приватного обвинувачення). А захист від державного обвинувачення визнається правом обвинуваченого, яке він може здійснювати з допомогою захисника. Відповідно до цієї концепції органи кримінальної юстиції наділяються певними правами та обов’язками, необхідними для здійснення державного обвинувачення. Зокрема, вони мають так звану «природну монополію» на здійснення певних дій на стадії досудового розслідування, спрямованих на здобуття доказів по кримінальній справі. Захисник обвинуваченого, як і сам обвинувачений, права на такі дії не має. У зв’язку з цим виникає проблема: як можна в умовах держаної монополії на розслідування злочинів забезпечити принцип рівності можливостей суб’єктів обвинувачення і захисту, принцип змагальності між ними у судочинстві, принцип їхньої диспозитивності, що визнані сьогодні у світі, як природні гарантії справедливості суду? Чи можна взагалі створити таку систему кримінальної юстиції, в якій можливості обвинувачення і захисту були б симетричними (урівноваженими)?


Звичайно, в сучасних умовах розвитку правосуддя ця проблема не може бути вирішена шляхом надання захиснику прав на проведення досудового розслідування, «дзеркальних» тим, якими наділені державні органи кримінальної юстиції. Але існує інший спосіб нормального вирішення цієї проблеми сучасної кримінальної юстиції. Він полягає у тому, щоб надати захиснику такі права, які б уможливлювали реалізацію названих вище принципів іншим способом. Залишаючи за державними органами монополію на досудове розслідування злочинів, слід захиснику надати права, які зробили б неможливим свавілля з боку цих органів.


Виходячи з цього, слід розробити нову концепцію правосуддя, зокрема кримінальної юстиції, засновану на «природних» засобах урівноваження обвинувачення і захисту у судочинстві.


Одним із таких фундаментальних «природних» засобів є право обвинуваченого та його захисника на заявлення клопотань. При найближчому розгляді виявляється, що саме це право може бути основним інструментом забезпечення справедливості суду в умовах монополії держави на кримінальне обвинувачення. Для цього в Україні треба реформувати права захисника щодо заявлення клопотань і кореспондуючі їм обов’язки органів досудового розслідування і суду. Це реформування має бути таким, щоб воно урівноважувало монопольні права державних органів кримінальної юстиції, особливо щодо збирання доказів по кримінальній справі, яких немає у захисника.

Сьогодні стан речей з клопотаннями захисника в Україні такий, що в слідчій і судовій практиці за оцінками дослідників біля 90 % цих клопотань органи досудового розслідування і суди не задовольняють і більшість з них абсолютно безпідставно. Оце саме і є тією найслабкішою ланкою, через яку реалізується свавілля у вітчизняній кримінальній юстиції, що робить її небезпечною. Це є також однією із причин виникнення ще одного симптому кризи судочинства в Україні – оскарження судових рішень набрало масштабів стихійного лиха.


Образно кажучи, сьогодні терези української Феміди «підрегульовані» кримінально-процесуальним законодавством і слідчою та судовою практикою на забезпечення пріоритету можливостей обвинувачення над можливостями захисту. Така асиметрія сама по собі вже є небезпечною. Порушуючи фундаментальні принципи кримінального судочинства, вітчизняна юстиція завдяки цій асиметрії продукує необґрунтовані і незаконні засудження людей. Сьогодні в Україні таке законодавство і така слідча і судова практика, що захисник не має адекватних правових засобів протистояти необґрунтованим відмовам у задоволенні своїх клопотань. Нічим не обмежена можливість органів досудового розслідування і суду необґрунтовано відмовляти у задоволенні клопотань захисника «відкриває двері» як для судових помилок, так і для зловживань у сфері юстиції, у тому числі корупційних. До речі, зазначена асиметрія суперечить положенням Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, а також практиці Європейського Суду з прав людини по її застосуванню. Це дає підстави українським громадянам вже сьогодні звертатися до цього суду зі скаргами на рішення українських судів, які постановлені при необґрунтованій відмові у задоволенні клопотань, заявлених обвинуваченим, його захисником, а також, зокрема, і потерпілим.


Як можуть бути захищені за цих умов права людини, буде це обвинувачений чи потерпілий? Потрібно надати захиснику правові засоби для того, щоб він міг запустити механізм правового примусу щодо слідчих, прокурорів і суддів, які необґрунтовано відмовляють у задоволенні його клопотань. Очевидно, таким правовим засобом може бути, зокрема, реалізація в кримінально-процесуальному законодавстві презумпції обов’язковості задоволення клопотань обвинуваченого і захисника, а так само потерпілого, якщо не встановлено у передбаченому законом порядку достатніх підстав вважати, що вони зловживають своїми правами. Завдяки реалізації у кримінально-процесуальному законодавстві цієї презумпції можна забезпечити симетрію між можливостями обвинувачення і можливостями захисту у кримінальній юстиції в умовах «природної монополії» органів досудового розслідування на проведення певних дій, спрямованих на збирання доказів для суду над обвинуваченою особою.


Отже, терези української Феміди потребують капітального ремонту!..

Проте, реформа кримінальної юстиції в Україні ні до чого не приведе, якщо вона не буде базуватися на новій, прогресивній доктрині. Буде так: «хотіли як краще, а вийшло як завжди». І ця доктрина має бути такою, яка вирішувала б проблему забезпечення симетричності обвинувачення і захисту. Причому вона має дати таке вирішення, яке виходило б з принципу, що найвищим гарантом справедливості у демократичному суспільстві є не якісь державні органи (апеляційні, касаційні та інші найвищі суди тощо), а самі громадяни, яким слід надати усі необхідні правові засоби для забезпечення справедливості їхньою власною волею. Лише громадянина, який має можливість сам відстоювати своє право на справедливе судове рішення не можна підкупити чи іншим чином схилити погодитися на несправедливість щодо самого себе.


Наша держава стане правовою і демократичною лише тоді, коли в Україні настане «Ера Правосуддя». А для цього, крім реформування кримінальної юстиції, потрібне Новітнє Просвітництво, яке озброїло б українських громадян належною соціальною (політичною, економічною, правовою, моральною) культурою.



Создан 02 фев 2015