ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО УКРАЇНИ

ЕТИКА ПОЛІТИЧНА. Олександр Семенович Капто (соціолог і політолог , дипломат, журналіст, політичний і державний діяч, доктор філософських наук).




Етика політична — це система моральних цінностей, моральних норм, способів розв’язання моральних колізій у сфері професійної та непрофесійної політичної діяльності і політичних відносин. Політична етика головним чином залежить від співвіднесення, взаємозв’язку та взаємовпливу політичних і моральних відносин у суспільстві, від того, яке місце норми моралі посідають у політиці, як чинна політика, своєю чергою, впливає на розвиток моральності в суспільстві. Характер співвідношення цих явищ, ступінь їхнього взаємозв’язку на різних етапах суспільного розвитку залежать від сутнісних основ суспільного ладу, від стану виробничої бази, соціально-політичного клімату та духовного життя суспільства. Політична етика в своєму розвитку має таку ж багату історію, як і саме суспільство. Мораль набагато давніший суспільний інститут, ніж політика. Однак виникнення класів і держав стало причиною недостатньої дієвості народних звичаїв як регулятора міжлюдських взаємин. Різноманітні аспекти суспільного життя почала регламентувати політика, яка зовсім не відміняла моралі.

 

Питання співвідношення моралі й політики вирішувалося в історії філософської й громадської думки по-різному. До основних типів його вирішення можна віднести: протиставлення політики і моралі (ідею висловив Платон) і єдність моралі й політики (у Аристотеля). Але обидві концепції мали спільну основу, а саме — підкорення моралі політиці. Відокремлення моралі від політики проголошував Макіавеллі. Ж. Мел’є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо засуджували аморальність політичної практики і вбачали в ній несправедливість суспільно-політичного порядку. Щодо взаємозв’язку моралі й політики, слід зазначити, що в політиці традиційно протягом багатьох століть передусім мав значення практичний результат тієї чи іншої дії, при цьому мотиваційний зміст часто-густо не завжди мав значення. У моралі ж саме мотиваційний аспект виходить на перший план. В умовах глобалізації, коли посилюється взаємозв’язок, взаємозалежність країн і народів, роль морально-етичних принципів у політиці значно зростає. І це не тільки тому, що дотримання етики в політичних взаємовідносинах допомагає створити сприятливі умови для нормального розвитку країн, а й з тієї причини, що морально-етичні цінності є найважливішим чинником збереження людства, самого життя на Землі.

 

Морально-етичні основи сучасного світу визначаються пріоритетом загальнолюдських цінностей та інтересів, коли формула розвитку «за рахунок інших» зживає себе. Справжній прогрес стає неможливим за рахунок обмеження прав і свобод людини і народів, як і за рахунок нерозумної експлуатації природи. Збереження людства можливе тільки на основі співпраці, яка чимдалі стає «співтворчістю» й «співрозвитком». Створити силоміць стійкий світовий порядок, у якому б панували такі відносини, фактично неможливо. Вони можуть повсюдно ствердитися лише за умов рівноправності та самостійності вільних народів, відносини між якими будуються на основі етики нової. Моральне регулювання міжнародних відносин разом із політичними, дипломатичними і правовими нормами набуває все більшого значення та впливу. Норми міжнародної моралі все більше виступають активним чинником духовного життя світового співтовариства. Вони ввібрали накопичений тисячоліттями позитивний моральний досвід людства і охоплюють увесь спектр форм добросусідських відносин, заснованих на принципах визнання суверенітету, рівності та взаємоповаги народів, а також основних прав людини.

 

Важливою характеристикою міжнародної моралі є постійна спрямованість на мирні форми спілкування між народами. У цьому полягає її реальна сила, що формує світову громадську думку.

Політична етика виконує низку життєво важливих для суспільства функцій. По-перше, вона описує якісні межі моральності в політиці, визначає етичний аспект у політичній діяльності. По-друге, вона не просто відображає звичаї в політиці, а дає їх критичний ціннісний аналіз та обгрунтовує перевагу тих чи інших норм. Саме через це політична етика є своєрідним компасом політичної поведінки людини, виступає чинником мотивації її думок і дій. Вона постає в ролі самої моралі в політиці. Нарешті, політична етика відіграє важливу роль у легітимізації політичної влади взагалі, конкретної форми правління. Зокрема, морально-політична позиція тісно пов’язана з морально-політичним вибором. Практично це проявляється в тому, що люди, котрі мають чітко визначену позицію, чинять у житті так, як їм диктує їхня внутрішня переконаність, обов’язок, честь і совість. Така людина є найстабільнішим суб’єктом політичної практики, її дії завжди відповідають її свідомості та переконанням. Ці люди політично активні; вони свідомо привносять у політичну сферу життя суспільства потребу постійно дотримуватися моральних норм.
Політична етика має багато точок збігу з морально-політичною свідомістю. Виявляється це, по-перше, у тому, що найзагальніші поняття морально-політичної свідомості спочатку отримують визнання в межах політико-етичної традиції, а вже потім відбувається їх засвоєння індивідуальною й масовою свідомістю. По-друге, політична мораль являє собою не тільки вимоги до поведінки суб’єкта політики, а й певне їх обгрунтування. Саме в політичній етиці аргументація та обгрунтування мають доволі широкий розвиток. По-третє, морально-політична свідомість часто-густо не обмежується фіксацією наявного, а й формує те, що має стати орієнтиром у наступній діяльності, тобто регулятивне завдання. І нарешті, слід мати на увазі, що морально-політична свідомість доволі часто здатна давати викривлене уявлення про справжні відносини в політиці. Це додає політичній етиці також критичної функції стосовно реальної громадської свідомості.


У політичній етиці важливе значення має категорія політичного обов’язку. Усвідомлення обов’язку в політиці, з моральної точки зору, значно впливає на поведінку суб’єктів політичної діяльності. Політичний обов’язок може постати вище амбіцій політичної партії або офіційних дипломатичних настанов держави. Політичний обов’язок людина сприймає та переживає залежно від її світоглядних переконань і об’єктивно сприяє поведінці та діям, що відповідають інтересам широких мас населення, світового співтовариства. Категорією, що безпосередньо випливає з обов’язку, є честь. Честь у системі політичної етики служить своєрідним мірилом виконання особистістю свого морального обов’язку в політичній сфері діяльності. У повсякденних справах вона найчастіше проявляється в єдності слова і діла. Честь обумовлює сумлінне виконання людиною своїх політичних прав та обов’язків. Вона поєднана з такими рисами, як вимогливість до себе, правдивість, справедливість тощо. Честь має бути притаманна не тільки індивідуальному, а й колективному суб’єкту політичних відносин. Категорія «совість» у політичній етиці означає здатність особистості здійснювати в процесі політичної діяльності моральний самозвіт і самоконтроль. Совість допомагає людині викристалізувати і постійно зберігати особисту політичну позицію, не піддатну впливу будь-яких зовнішніх обставин. У цьому проявляється стійкість моральних принципів, властивих особистості. Совість, разом з обов’язком і честю, складає моральну основу політичної самосвідомості людини і визначає спрямованість усієї її політичної діяльності.

 

Моральний образ суб’єкта політичної діяльності визначають також такі риси, як відповідальність, гідність, доброзичливість, мужність тощо. Гідність, будучи виявом морального права на шанобливе ставлення до себе визначає ступінь самостійності та незалежності суб’єкта політичної діяльності. Доброзичливість асоціюється з такими поняттями, як культура, доброта, співчутливість. Її значущість у політичній етиці постійно зростає, бо зростає рівень загальної культури світу. Політична діяльність пов’язана з явним або прихованим протиборством різних сил та особистостей, що їх представляють. У повсякденному політичному житті її суб’єкти постійно стикаються з такими ситуаціями, коли необхідно виявити справжню мужність для вираження й захисту своєї політичної позиції. У політичній етиці, як і в самому політичному житті, спостерігається посилення ролі «закону справедливості» в регулюванні суспільних процесів. Дотримання принципу справедливості надає діям суб’єкта політики високого морального авторитету. У політичній етиці важливе місце посідають патріотизм та інтернаціоналізм. Характеризуючи ставлення до своєї країни, патріотизм передбачає політичні та інші дії і вчинки, у яких втілюється почуття любові до своєї Вітчизни. Інтернаціоналізм же, що означає визнання рівності всіх народів, їх солідарність і співробітництво, доповнює патріотизм і скеровує політичну діяльність людей на ствердження загальнолюдських цінностей.

 

Значення політичної етики в сучасних умовах невідворотно зростає. Це пов’язано як з причинами загальноцивілізаційного характеру, так і зі складними процесами у внутрішньополітичному житті держав і народів. Особливого значення набуває вироблення міцних гарантій подолання політичної безпринципності та зловживання владою, бюрократичного переродження політичних структур, їх відриву від інтересів і потреб народу, забезпечення справедливих демократичних міжнародних відносин, втілення в життя імперативів, культури миру. Усе неприйнятнішими стають політиканство, соціальнополітична демагогія, примітивний популізм у різних його формах: псевдодемократичний, консервативний, вождійський, мілітаристський, антивоєнний, національний тощо. Етика популізму базується на спрощеному уявленні про причинно-наслідкові зв’язки та відносини громадського життя, пропонує прямолінійні, часто-густо бунтівничі, шляхи виходу із складних ситуацій внутрішніх та міжнародних відносин. Популізму характерні примітивний емпіризм, поверховість у поясненні причин внутрішніх і міжнародних колізій, безпринципність і демагогія, брязкання легковажними гаслами.


Перед політичною етикою стоїть ряд відповідальних проблем. Назріла необхідність її гуманізації, суть якої полягає в тому, щоб якнайбільшою мірою виявити зв’язок суспільно-політичних проблем з моральною сферою життєдіяльності людини. Необхідні аналіз та вивчення моральних наслідків політичних рішень на національному, регіональному та глобальному рівнях. Розвиток політичної етики входить у загальнішу проблему — забезпечення моральної сторони розширення демократії в інтересах особистості й суспільства. Моральний орієнтир повинні мати всі напрями і сфери демократизації, зокрема гласність, плюралізм, свбода поглядів, несумісних із вседозволеністю, придушенням активності одних і звеличенням інших. Сучасний етап розвитку людства зумовив необхідність формування у всіх суб’єктів політичного життя нової етики, що містить у собі етику політичної відповідальності.



Создан 29 янв 2015