ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО УКРАЇНИ

Політична партія (частка): надлом людяного в людині: Керівник Херсонського Регіонального Центру "Ліги Культури" Бєлий В.І.




…Поділ на + та -, день та ніч, верх та низ, еліту та пересічний люд тощо є основою світобудови. Наша недалекоглядність лише у тім, що ми часто і сутність цивілізаційної діяльності сприймаємо аналогічно: ділимо все, що трапляється на шляху. Історія воєн якраз і вказує на нашу сильну заклопотаність саме поділом всіх і вся. А даремно: про поділ сама природа вже подбала. Наша людська місія в іншому: творити та відтворювати механізми ЄДНАННЯ природних протилежностей. Недарма відомий іспанський філософ сучасності Мігель де Унамуно у період свого депутатства ставив на своєму місці табличку «Я не партія (lе parti – це частка). Я – ціле!»

З цілістю у нас непросто, починаючи з традиційно-демократичної політичної культури: мало хто звертає увагу на те, що підтримка партій як окремих частин є неприродним процесом.

- Як це  неприродним, якщо люди не можуть без боротьби? Або: який сенс у насильній УНІЇ людей під авторитарну владу монарха чи диктатора?

- Звісно, що останнє є історичним анахронізмом, але ми тяжіємо до «революційної боротьби» чи «стабільності завдяки сильній руці», коли глохне наш природній внутрішній «генератор» до творення чи відтворення життєвих цінностей.

Часто вина у цім не стільки громадян, як їхніх політиків-організаторів.  Якщо внутрішній характер політичної еліти є непродуктивним, а з нахилом до застосування механізмів експлуатації, то чого іншого чекати?

…Тільки ті окремі люди чи суспільні утворення, котрі мають внутрішній ПРОДУКТИВНИЙ характер формують атмосферу якісно прогресуючого життя, а не циклічне повторення  кризових станів (див. праці Еріха Фромма). Поки ж наша історія демонструє: мало ми думаємо про перемоги не над іншими народами, фірмами, конкурентами тощо, а над самим собою, заради підняття рівня власної людяності. Чому так?

А тому, що будівничі суспільно-політичної архітектури сприймають людяність не як технологічну складову успіху, а як витребеньки літераторів чи гуманістів-ідеалістів.

…щодо сучасного суспільного впливу на розвиток людяності в людині.

Замість поширеної логіко-лінійної форми розкриття заявленого засобами аргументації спробуємо ввійти у тему через призму адекватних її змісту ПИТАНЬ:

- Наскільки депозитний  інструментарій сучасних банків розвиває людяне в людині? 

- Тримаємось того, що більшість людей сприймають банки як більш надійний інструмент зберігання заощаджень, ніж скляна банка вдома. Виплати невеликих процентів за зберігання, а не плата за таку послугу сприймається як належне, бо банк отримав можливість користуватись людськими заощадженнями на свій розсуд. Ось із цього моменту й починається гра на гірших струнках людського: на жадібності, на лінощах (хай моїми грішми мені зароблять), на страхах, на недовірі, на неграмотності, на маніпулюванні тощо. Замість самому дбати про розвиток свого матеріального надбання завдяки розвитку власного розуму та освіченості, ми сподіваємося, що банкіри краще нас знають закони матеріального виробництва і надзвичайно вдало вкладуть наші гроші. Та це не так, бо не на ТЕ вони вчилися. Вони добре вміють «робити гроші з грошей», що останні лише знецінює. Щоб те камуфлювати, фінансисти придумують нові форми віртуальних грошей, котрі нібито штовхають суспільно-економічний розвиток. Це знову не так, бо брак справжніх грошей як мірила реальної продуктивності призводить не до розвитку, а до кризи, вихід з якої забезпечує продуктивна праця, а не нові форми грошей як таких. Тобто, покладатись на банківську систему як спекулятивний інструмент масових вимірів – це не від великого розуму: лихварів у громаді не може бути багато. Сучасні банки втягують населення у депозити під спекулятивні проценти, чим роблять майже все населення лихварями. А реально працювати хто буде, банкіри? Дійшло до того, що видатний дока у цій справі – Жорж Сорос визнав: «Причины нынешнего кризиса кроются в политике 1980-х гг., эпохе Рональда Рейгана и Маргарет Тэтчер, когда заимствования многократно выросли, а банки ослабили требования к заемщикам. Но тогда считали, что рынки с ситуацией справятся самостоятельно, и цены сами вернутся к норме».

Така економіка вже мало має щось дійсно економічного, бо вихолощує цінність продуктивної діяльності як внутрішню складову людської людяності.  Якби наша політика вміла ставити людяність в людині попереду економіки та грошей, а не навпаки, то хто б запозичував більше, ніж здатен у реальні терміни продуктивно переробити у реальний суспільно затребуваний конструкт. Чи більше того – не було б масового психозу, щоб витрачати значно більше, ніж заробляємо…

Наскільки сприяє зростанню людяного в людях експансія інвестиційних фірм?

Сутність місії інвестиційних фірм у тім, щоб допомагати людям у випадках як, приміром, було з письменником Річардом Бахом. Його книжка швидко розпродалась і він почав шукати у бібліотеці іншу книжку: про те, як бути з мільйоном доларів. Проблема виявилась у тім, що є багато книжок про те, як заробити мільйон, але жодної про те, як розумно витратити мільйон.

Інвестиційні фірми також не розкривають секрети, як те робиться, а лише стверджують, що знають як його зробити за вас. Саме вони й придумали термін «форс-мажорні» обставини, щоб потім уникати відповідальності за провал. Той, хто віддав свої заощадження на розвиток, почувається невинним у невдачі, бо вибір для інвестицій робив не він. Інвестиційна фірма теж невинна, бо їй завадили непередбачені та непосильні для них обставини, котрі можна було б подолати лише ще більшими грішми. Отаке замкнуте коло безвідповідальності. А все тому, що в нього втягнуті люди, котрі зовсім не відповідають сутності самої справи: талановиті випускники університетів, котрі уміють працювати з абстрактними математичними моделями зовсім не гарантовано будуть такими ж успішними практиками.

Інвестиційні фірми не стільки сприяють просуванню економічних проектів, як стають новим інструментом до експансії рівня безвідповідальності у суспільстві. А все тому, що вони беруться як інструмент для міжособистісного єднання, замість того, щоб навпаки людяність взяти як інструментальну категорію, а усі інше (фірми, фонди, проекти тощо) - як наслідок застосування такого (людяного) інструментарію. Ті співтовариства, котрі взяли таке гуманітарне поняття як справедливість за економічну категорію лише виграли з часом, попри скептицизм традиційних економіко-фінансових спеціалістів (див. роботи Джона Ролза ,,Теорія справедливості'’, Олександра Аузана ,,Критерії справедливості'’). На ще більший суспільно-позитивний ефект здатна політика, котра поставить акцент на людяне в людині, бо воно є ще більш фундаментальним за своєю природою, ніж доволі відносне поняття справедливості.

- Як на людяне в людині діє  акцент  уваги до представників гламуру  та  кіно-індустрії?

- Усім відомо, що письменник може створити високоморальний твір, котрий позитивно впливатиме на людей, а сам при цьому бути далеким від взірців моральності. Тому-то головну увагу суспільство й приділяє самому твору, а не письменнику. Але не так із кіно- та теле-індустрією: щодня відбуваються вражаючі за глибиною прояву найкращих порухів людського духу події з реальними героями, але наша увага не до них. Ми тиражуємо «картинки» життєвих поз акторів, з якими пов’язані афектово героїчні сцени з фільмів, котрі придумані сценаристами, організовані режисерами та «зроблені» професійними каскадерами. Замість спілкування через сучасні телекомунікаційні засоби з реально успішними людьми населенню пропонуються тусовки зі штучними «героями». Тобто, замість сформувати канали передачі вібрацій від дійсно впливових людяних «генераторів» до широких верств робиться навпаки: забирається вітальна народна енергія, а з нею і гроші якомога більшого числа людей на пасивне споглядання за розкрученням псевдогероїв. Як реально працююче людяне в людині запульсує в умовах пасивного споглядання за «кліпами» чужого несправжнього життя?

Аналогічний вплив маємо від пропаганди глянцю та гламуру «вершків» суспільства замість поширювати всенародну повагу до масової діяльності по облаштуванню суспільного життєвого простору: красивих квітників, доглянутих власними руками; зручних зон відпочинку вздовж автомобільних доріг та багато іншого. Більше того, ми навіть проблему цивілізованих суспільних туалетів ще не вирішили. І це в той час, коли, наприклад, у Кореї багато громадських туалетів мають пости безкоштовного входження до мережі Інтернет. Як може спрацювати людяне в людині під час автомобільної подорожі коли обабіч неї туалетів або не має, або вони, як наприклад,  у одного з найбільш «окультурених» сучасних власників дорожньої інфраструктури вимагають по дві гривні з кожного школяра-екскурсанта?

Звісно, що гроші не пахнуть і потрібні, щоб бути енергетичним пальним економіки, але…

…Але, якщо гроші ставити попереду людяності, то вони таки стануть віддавати досить неприємним «душком», аж до гнилісної кризової затхлості.

Питань, котрі підкреслять недолугість традиційних (тепер з пієтетом кажуть: «демократичних») суспільних технологій, котрі руйнують ростки вихованої культурою людяності можна навести багато. Наприклад:

  • На що більше спираються в роботі з аудиторією тренінгові фірми-одноденки: системні освітньо-культурні надбання чи методики маніпулювання свідомістю?
  • Щорічні дорожньо-ремонтні роботи без гарантованого відводу дощових вод з проїжджої частини – це турбота про громаду чи викидання грошей громади «на вітер»?
  • Фінансова підтримка непродуктивної діяльності – це піклування про збереження робочих місць чи вирощування та відтворення «трутнів»?
  • Юридично-правовий пресинг на учасників ринку товарів та послуг від  брендових фірм – це захист прав громади чи штучні гальма на поширення інноваційних якісних перетворень рівня життя громади?
  • «Справедливість є і за неї треба боротись»  - це керівництво до дій заради кого та хто і як буде вимірювати результати цієї «боротьби»?
  • Якщо є народ, у мові якого слова «зустріч» та «радість» - це одне і теж, то чому у нас не так? Чому не так у більшості країн світу?
  • Якщо доленосною місією людини є досягнення гармонії між внутрішнім потенціалом  людяності  та своїм  зовнішнім «Я», то що цьому краще сприяє: досвід конкурентної  боротьби зі співгромадянами чи партнерська співпраця з ними?
  • Якщо «ідеологія – це класово спотворена свідомість» (Сергій Кримський), то відсутність новітньої загальнонаціональної ідеології – це ознака занепаду чи передумова до дійсно інноваційних історично перспективних перетворень?

Відповіді щораз матимуть різний контент, але якщо ядро думки не втрачає «нуклон»  людяності, то висновок буде подібним до того, що зробив у свій історичний час Вацлав Гавел, президент Чехії: «Раніше ми сиділи у зоопарку; нас випустили – і ми опинилися у джунглях»: ті «джунглі», що ми нагородили у суспільстві  є, в першу чергу, наслідком хаосу нашого внутрішнього світу. Як отримати гармонію у своїх душах, не задіявши максимально широко все людяне як всередині, так і зовні? Звісно, що не тільки складно, а й у вимірах етносу, нації чи земної цивілізації практично неможливо!!!

????? – без відповіді чи «Стукайте і вам відчинять»?

- Чому життя щораз показує, що один раз наведений добрий порядок на завтра руйнується? Як досягнута ідеальна справедливість перетворюється у свій антипод?

- Все тому, що відхід людей від базисної людяності на користь тієї чи іншої людської хтивості, навіть завуальованої розумовою хитрістю обов’язково веде до руйнацій. Діяльність заради ескалації людських пороків тільки з тієї причини, що вона приносить найбільше грошей (тютюн, алкоголь, хтиві розваги, жадібність до розкоші, пихатість тощо) є неприродною до сутнісних потреб людини, бо замість «вертикального» (тобто духовного) еволюційного розвитку призводить до циклічних суспільно-економічних катастроф.

- У політичному контенті цивілізація поки що робила лише ескізні заявки на використання свого головного природного базису – людяності – як основи для суспільно-економічної платформи. Щораз їх називали утопіями і весь час впрягалися у ярмо історичних воєн чи деструктивних криз. Тільки останнє й сприймали гідним як предмет наукових досліджень чи практично цінним застосуванням набутого матеріального або інтелектуального потенціалу. А «золотий самородок» людської людяності весь час грубо спихали зі шляху цивілізаційного поступу. Від того «самородок» лише ставав більш блискучим, а наш шлях – більш брудним.

Втім, недовго залишилось чекати: прийде час помітити саме цей «самородок» - людяність в людині – тими, хто професійно займається суспільно-політичним будівництвом. Як колись Лавуаз’є помітив «невидиме» повітря і успішно зважив на терезах те, що для більшості видавалось пустотою.



Создан 20 янв 2015